Українсько-польська зернова криза триває щонайменше з травня, проте саме цей тиждень став часом її безпрецедентного загострення.

На щастя, ближче до кінця тижня стали з’являтися сигнали, що сторони розуміють небезпеку такого загострення та готові до діалогу.

Звичайно, говорити про завершення кризи ще зарано, більш того, нинішня деескалація не гарантує неповторення загострення у відносинах.

Проте однозначним позитивом є те, що в обох столицях розуміють небезпеку такого конфлікту: єдиним, хто може винести з нього користь, є Кремль. 

Редактор ЄвроПравди Юрій Панченко проаналізував, які помилки в цьому конфлікті робить українська влада. Результати аналізу – у його колонці Невдячність чи принциповість: які помилки зробив Київ у зерновому конфлікті з Польщею.

Чи був взагалі сенс йти на такий конфлікт? До повномасштабного вторгнення українське зерно та кукурудза були майже не представлені на ринку ЄС – цьому перешкоджали митні квоти, прописані в Угоді про асоціацію.

Все змінилося після того, як Єврокомісія з метою підтримки української економіки вирішила тимчасово обнулити усі мита і скасувати квотування для української продукції.

Ринки сусідніх країн виявилися неготовими до цього. Тому обговорення Україною з цими країнами за посередництва ЄС такого механізму, який гарантував би захист для виробників цих країн, одночасно не закриваючи двері для української продукції – цілком правильний шлях.

Проблема полягає лише в тому, підкреслює Юрій Панченко, що наші сусіди спочатку обрали інший шлях – повністю закритися від українського імпорту. А найголовніше – зробивши це, вони не дотримались принципів торгівлі серед країн-членів СОТ.

І це в ситуації, коли через накладений Єврокомісією мораторій вони мали щонайменше чотири місяці – термін, цілком достатній для того, щоб вивчити ситуацію і в разі виявлення зв'язку між українським імпортом та погіршенням ситуації для національних виробників запровадити цілком законні захисні бар'єри. 

Поширений аргумент з боку Варшави: польський ринок не є таким важливим для українського експорту зерна, наскільки важливим є транзит. Тож, переконують у Польщі, Україна відмовилась від запропонованого компромісу – закриття польського ринку в обмін на збереження та навіть збільшення транзиту.

Втім, для України цей компроміс виглядає оманливим – по суті, нам запропонували добровільно погодитися на порушення з польського боку, без поширення цього порушення на транзит.

А головне, в українській владі сприйняли цю пропозицію як опрацювання Варшавою майбутньої моделі відносин з Україною. Моделі, в якій у Польщі завжди буде вирішальне слово щодо умов співпраці з Україною.

На таку модель відносин у Києві погодитися не могли, після чого наше звернення до СОТ стало неминучим.

Чи були дії України бездоганними? Чи не наробив Київ помилок під час цього загострення?

На жаль, наробив, вважає автор колонки. По-перше, варто назвати вкрай невдалі заяви українських посадовців (включно з президентом), що лише підвищували градус напруги. Той факт, що польські урядовці діяли так само, не може бути виправданням.

По-друге, українська влада провалила комунікації. Як із польським, так і з українським суспільством. І це відверто дивує, адже досі українська влада неодноразово демонструвала здатність до дуже потужних комунікацій.

Замість цього значна частина українського суспільства досі не дуже розуміє, навіщо було йти на загострення з Польщею і чого саме в цьому конфлікті прагне добитися Київ.

До того ж українська влада навіть не спробувала пояснити свої дії польському суспільству.

Дуже бракує фрази, що Україна поважає бажання уряду Польщі захистити своїх фермерів, проте ми наполягаємо, що це має проводитися лише законними методами.

Докладніше – у колонці Юрія Панченка Невдячність чи принциповість: які помилки зробив Київ у зерновому конфлікті з Польщею.