На саміті у Вільнюсі у липні Альянс – через опір лідерів США та Німеччини – не лише відмовився надати Україні запрошення до членства, але також встановив нову умову: для отримання запрошення Україна має виконати вимоги Річної національної програми (РНП).

Ця програма у тому вигляді, який існував у останні роки, була абсолютно непідйомним документом на кількасот сторінок, тому "Європейська правда" пояснювала, що головним пріоритетом і для України, і для її друзів у Альянсі має бути те, щоб змінити ставлення НАТО до цієї вимоги.

І схоже, що це вдалося зробити. Сьогодні в НАТО формально схвалили "адаптовану річну національну програму", яку представила Україна і яка є цілком осяжним документом всього у 9 сторінок. 

Про те, які саме реформи Україна зобов’язалася втілити на шляху до Альянсу, а також про втрату Угорщиною ще одного важеля впливу на Київ, читайте у статті редактора "Європейської правди" Сергія Сидоренка (з Брюсселя) До НАТО без Угорщини: головне про план реформ України, узгоджений з Альянсом.

План реформ, який Україна має втілити, щоб довести свою готовність до членства, помітно виріс. Але все одно він лишився осяжним і зовсім не схожим на ті нескінченні переліки завдань, які були у РНП досі.

А головне – те, що змінилася ідеологія документа. Тепер за кожним напрямком Україна має чіткі завдання до кінця 2024 року, виконання яких цілком реально проконтролювати.

Неправильно говорити про те, що Альянс "затвердив" українську адаптовану РНП. У НАТО дали згоду на те, щоб формально, офіційно, єдиним автором Річної національної програми лишалася Україна (таке формальне схвалення відбулося у Києві 28 листопада).

А Альянс, мовляв, лише "братиме до відома" те, що передав їм Київ.

Але, в реальності це не самодіяльність України, а спільний документ України та Альянсу.

Українська програма реформ, яку готували в Офісі віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольги Стефанішиної, пройшла кілька кіл узгодження в Альянсі. Зі штаб-квартирою НАТО узгодили структуру документа, його головні елементи та ідеологію, а потім – передали до Брюсселя "майже фінальну версію", щоби програма реформ відповідала очікуванням НАТО. Далі генсек зібрав відгуки та пропозиції від усіх союзників, скомбінував їх у єдину пропозицію, яку передав Києву.

Така складна процедура дозволяє досягти того, щоби план реформ відповідав реальним вимогам усього Альянсу, і одночасно – відсіяти неадекватні вимоги окремих держав-членів.

У новій РНП взагалі немає вимог щодо політичних реформ, чим могла скористатися Угорщина. Наприклад, блокувати рішення щодо України, аргументуючи це своїми вимогами щодо прав меншин.

Київ переконав брюссельських партнерів у тому, що всю політику – від законів про мову і про меншини до протидії корупції, від судової реформи до якісного державного управління – варто відокремити від РНП і передати контроль за цими реформами від НАТО до ЄС. А коли ЄС скаже, що Україна відповідає необхідним вимогам – Альянс орієнтуватиметься на цю оцінку.

По суті, Альянс за допомогою РНП не просто висуває до нас абстрактні запити щодо реформ, а готує нас до переговорів. Щоб у момент, коли НАТО дозріє до того, щоб запросити Україну до вступу, Київ був до цього готовий, а процедура переговорів та оцінювання, в ідеалі, перетворилася на формальність.

Утім, навіть якщо говорити лише про оборону, то наявний зараз перелік реформ "формальністю" не назвеш. І Україна не розраховує завершити його у 2024 році.

І без тієї ж боротьби з корупцією не обійшлося – наприклад, розділ "Політичні питання" має містити цей пріоритет. Але, як і йшлося вище, політику лишили у стороні, а НАТО контролюватиме лише те, як реформуються закупівлі військового відомства. Це стало одним із пріоритетів РНП.

У кількох розділах підкреслюється завдання наростити виробництво зброї та боєприпасів в Україні за допомогою союзників та західних виробників.

Докладніше про "оборонні" завдання для України на найближчі роки – у матеріалі Сергія Сидоренка (з Брюсселя) До НАТО без Угорщини: головне про план реформ України, узгоджений з Альянсом.