Незважаючи на те, що через протести фермерів польська економіка втрачає мільйони злотих – і йдеться не тільки про експортні втрати, але й банальну вартість часу праці людей, котрі запізнюються на роботу, – протестувальники отримують безпрецедентну підтримку з боку суспільства. 

Тому, наразі нічого не вказує на те, що протести припиняться.

Про те, що є паливом для фермерського незадоволення та чому поляки ладні поступитися комфортом та прибутками, але стоять стіною за своїми аграріями, читайте в статті журналістки (Варшава) Олени Бабакової Страждають, але підтримують: чому поляки не вимагають зупинити антиукраїнські протести фермерів. Далі – короткий її виклад. 

Щоб відповісти на це запитання, варто придивитися до соціальної та економічної позиції фермерів у Польщі після вступу країни до ЄС.

По-перше, поляки дуже прив’язані до продуктів "вироблено у Польщі". Це і підтримка національного виробника, і сентимент до родинного коріння, і часто ірраціональне переконання, що продукція з інших країн ЄС більше "напхана хімією".

По-друге, фермерство асоціюється з родинною справою, що передається з покоління до покоління.

А відповідно, його захист – це захист традиційних цінностей. 

По-третє, не дивлячись на солідні грошові трансфери з Брюсселя, загальна ситуація у польському фермерстві погіршується.

Як показує дослідження Інституту публічних справ, 54% фермерських господарств у 2022 році отримали збитки або працювали в нуль. 44% фермерів були змушені постійно виконувати іншу роботу аби зводити кінці з кінцями, а ще 36% – роблять це час від часу. 

Причина – високі вимоги ЄС до якості продукції та зростання вартості праці. 

Остання досі є меншою, ніж у Німеччині чи Італії, і саме тому польська продукція успішно конкурує з європейськими виробниками. Але не має жодних шансів із конкурентами за межами ЄС. 

До цього додається падіння цін на аграрну продукцію на світових ринках.

Протести фермерів не мали б такої підтримки у суспільстві, якби не зачіпали зрозумілі і правим, і лівим ноти: боротьбу індивідуальних підприємців з глобальним, олігархічним капіталом та відстоювання стандартів харчової продукції. 

При цьому глобальним злом, з яким фермери борються на обох фронтах, є і Брюссель, і Київ.

Єврокомісії дістається за нову аграрну політику спільноти, яка включає у себе Європейський зелений курс (Green Deal) – масштабну програму трансформації європейських економік заради зменшення викидів СО2.

У випадку України протестувальники критикують концентрацію угідь у руках великих агрохолдингів, де нижча вартість праці дозволяє створювати дешевшу продукцію, а також закидають українцям недотримання європейських стандартів використання добрив та пестицидів, що робить українські харчі "отруйними", небезпечними для польського споживача.

Логіка фермерів така: ми маємо втратити, аби підтягнути свою продукцію до ще вищих вимог ЄС, тоді як на ринок потраплятиме дешевша українська їжа, ще й поганої якості.

Критикують не тільки Україну, а й польський уряд, який нібито хоче покласти польське фермерство на вівтар української перемоги над Росією.

Що зараз потрібне – це виважена інформаційна кампанія (не тільки у Польщі, в усьому ЄС) про те, яку роль у зниженні прибутків рільників відіграє ситуація на світових ринках, а яку – експорт з України. Важливо також коректно висвітлювати роль аграрного експорту з Росії та Білорусі у дестабілізації європейських ринків.

Польських аграріїв треба познайомити з їхніми українськими відповідниками, а не з українськими міністрами. Потрібні особисті контакти, спільне обговорення викликів; сам факт визнання проблем польських фермерів з боку українців вже міг би розтопити кригу.

Докладніше – в матеріалі Олени Бабакової Страждають, але підтримують: чому поляки не вимагають зупинити антиукраїнські протести фермерів.