14 липня цього року Європейська комісія опублікувала довгоочікуваний законопроєкт ЄС (проєкт Регламенту) про запровадження механізму вуглецевого коригування імпорту (МВКІ), більш відомого фахівцям та й широкій громадськості під латинською абревіатурою СВАМ (carbon border adjustment mechanism).

Цей механізм Комісія презентує як один з ключових елементів політики "Європейський зелений курс".

Його завдання, якщо викласти простими, зрозумілими для української громадськості словами – захистити майбутні й дуже недешеві "завоювання" європейської економіки у сфері декарбонізації та зниження парникових викидів від "недобросовісної" конкуренції товарів з країн з меншими, як вважають у Брюсселі, кліматичними амбіціями.

Також СВАМ спрямований на запобігання перенесенню виробництв з інтенсивними викидами саме у такі "неамбітні" юрисдикції, виправдання політичної доцільності масштабного технічного переозброєння європейських виробників та необхідних для цього не менш масштабних державних субсидій на рівні Брюсселя і національних столиць, і цілого пакета інших реальних та гіпотетичних ризиків і проблем для європейської економіки, відомих під загадковим, технократичним терміном "вуглецевий перетік".

На перший погляд МВКІ важко кваліфікувати як суто імпортне мито чи внутрішній податок і звинуватити його в дискримінації між імпортними та європейськими товарами. МВКІ подається як інструмент, який вирівнює фіскальне навантаження між європейськими виробниками, які платять за квоти на викиди, та їхніми закордонними конкурентами.

Проте варто звернути увагу на низку нюансів. 

Вартість МВКІ-сертифікатів визначатиметься залежно від поточної ціни на квоти в межах Європейської системи викидів.

Система розподілу сертифікатів, доступ до них імпортерів, ціноутворення значною мірою віддзеркалюють систему обіг квот на викиди в межах ЄСТВ. На сьогодні така ціна становить в середньому 65 євро за тонну.

Законопроєкт ЄК щодо МВКІ передбачає його застосування незалежно від країни походження, пропонує систему пільг для виробників з третіх країн, які надаватимуться залежно від рівня співставних з європейськими кліматичних амбіцій та законодавства з оподаткування викидів.

МВКІ також важко назвати адміністративним торговельним бар’єром для експортерів з третіх країн, оскільки основний адміністративний тягар з його дотримання покладається на європейських імпортерів. Більш того, законопроєкт передбачає перехідний трирічний період, протягом якого імпортери не сплачують МВКІ, а лише підраховують і звітують за спрощеною схемою про обсяги викидів на імпортовані ними товари. Це лише невичерпний перелік елементів МВКІ, за допомогою яких Брюссель сподівається мінімізувати обвинувачення своїх торговельних партнерів про його невідповідність нормам Світової організації торгівлі.

Нам уже відомий перелік товарів "першої хвилі", при імпорті яких на внутрішній ринок ЄС Європейська rомісія планує поширити МВКІ. До нього входять: залізо, чавун, сталь та широка низка продукції з них, включаючи труби, цемент, мінеральні добрива та електроенергія.

Єврокомісія не приховує – перелік товарів буде розширюватися, щоб охопити інші категорії товарів як первинного ступеня обробки, так і більш складні товари, щоб посилити ефективність цього інструменту в стимулюванні обмежень викидів та мінімізувати спотворення на ринку.

Ціла низка елементів майбутньої архітектури МВКІ – методологія підрахунку експортерами викидів на свої товари, їхня верифікація, вплив адміністративних зобов'язань європейських імпортерів на ціни та умови виконання ЗЕД-контрактів з контрагентами і багато інших факторів, які матимуть практичне значення для наших виробників, все ще залишаються невизначеними. Вони будуть врегульовані Єврокомісією в межах підзаконних нормативних актів ЄС, і це станеться не раніше 2023 року.

А також тверезо оцінює потенційні втрати, якщо такі ризики не будуть усунуті.

За оцінками аналітиків, лише для металургії щорічні втрати експортерів, за умови збереження цін на квоти викидів в ЄСТВ на рівні 60 євро за тонну можуть складати від 500 до 800 млн євро (залежно від обраного формату МВКІ).

Експерти UBTA оцінюють втрати таких галузей як цементна у 20-50 млн євро на рік, для мінеральних добрив (наприклад, карбаміду) – до 10 млн євро на рік. При цьому, як справедливо відзначають у компанії "Інтерпайп", неможливо передбачити кумулятивний ефект від застосування МВКІ та інших інструментів торговельного захисту ЄС, такі як спеціальні захисні заходи або антидемпінгові заходи.

Ці міркування повинні спонукати офіційний Київ до дій вже зараз.

Як і в будь-якому процесі адвокації інтересів (іншими словами – лобізмі) в законодавчому процесі, найважливіше вступити в "гру" на її початку. Законопроєкт щодо МВКІ зараз перебуває на розгляді Європейського парламенту та держав-членів ЄС, серед яких сприйняття цього нового торговельного інструменту є неоднозначним.

Країни-експортери на кшталт Німеччини, Нідерландів, скандинавських країн прагнуть пом’якшити МВКІ, переймаючись реакцією міжнародних торговельних партнерів та намагаючись уникнути небажаних наслідків для ланцюжків виробництва і постачання своїх інтернаціоналізованих компаній.

Цілі індустрії ЄС, від сталі та алюмінію до машинобудування, стурбовані можливим ефектом МВКІ на собівартість продукції та її конкурентну позицію на експортних ринках.

Так, наприклад, спецпредставник президента США з кліматичних питань Джон Керрі закликав ЄС вдаватися до вуглецевого оподаткування імпорту лише як до "крайнього заходу".

Як відомо, в Конгресі США зареєстровано двопартійний законопроєкт про запровадження "вуглецевого платежу" для імпортерів.

Водночас американці традиційно недолюблюють нові чи вищі податки. Відтак можна очікувати, що в основу стратегії декарбонізації Байдена будуть покладені нефіскальні, регуляторні інструменти.

Яким чином можна буде довести їхню еквівалентність європейській системі торгівлі викидами і звільнити американський експорт від МВКІ? Чи має Брюссель апетит до конфронтації з Вашингтоном з цього питання?

Не приховує своєї опозиції новому інструменту і Китай, який сприймає МВКІ виключно як спробу Європи стримати економічний прогрес Піднебесної. КНР є активним фундатором та учасником неформального угрупування держав BASIC (Бразилія, ПАР, Індія, Китай), які працюють над варіантами протидії МВКІ в СОТ та в межах Паризької угоди.

Своєю чергою Туреччина, яка перебуває з ЄС у митному союзі і все ще має (формально) статус кандидата на членство в ЄС, резонно вимагає участі в розробці архітектури МВКІ, яка вплине на такі вагомі статті турецького експорту в ЄС, як сталь і цемент.

Щонайменше Анкара претендує на частку щедрих фондів, які ЄС планує скерувати своїй промисловості для фінансування дорогого "зеленого" переходу. У протилежному випадку, вважають у Туреччині, функціонування єдиного митного простору буде суттєво викривлене субсидіями промисловості одного з партнерів.

Ці фактори неминуче будуть враховані в процесі розгляду та затвердження законопроєкту Європейської комісії щодо МВКІ.

Як сторона однієї з найбільш складних і масштабних преференційних торговельних угод з ЄС – Угоди про асоціацію, Україна має хороші стартові позиції для захисту своїх прав, в тому числі з використанням процедури арбітражу в межах Угоди, а також механізм для компромісного зближення позицій за допомогою апроксимації законодавства та відтак усунення самих нормативних передумов щодо застосування МВКІ до товарів походженням з України.

Чого зараз справді бракує Україні, то це часу.

У Києва є менше ніж два роки для вироблення власної послідовної позиції та плану дій сумісності МВКІ з нормами Угоди про асоціацію, програми апроксимації європейського законодавства у сфері вуглецевого оподаткування та національної системи торгівлі викидами, щоб зняти найбільш принципові занепокоєння європейців, та аргументів щодо виключень чи перехідних періодів, покликаних справедливо відобразити значний внесок України у глобальну справу скорочення викидів та "особливі національні обставини" економічного розвитку (основоположні принципи Паризької кліматичної угоди).

Для цього Уряд повинен дослухатися до сигналів бізнесу, експортерів щодо ризиків, які несуть для них конкретні елементи МВКІ і таким чином вчасно поставити стратегію лобіювання економічних інтересів України щодо МВКІ на практичні, реалістичні рейки.

Має бути впроваджений прозорий, послідовний та неупереджений механізм консультацій та зворотного зв'язку між бізнес-асоціаціями та уповноваженими урядовими інстанціями, наприклад на рівні міжвідомчої робочої групи для узгодження підходу щодо застосування до України механізму коригування вуглецю на кордоні.

І нарешті – ефективний, зрозумілий стейкхолдерам механізм реалізації цієї стратегії з використанням двосторонніх органів асоціації Україна-ЄС, мережі закордонних дипустанов в Брюсселі та країнах-членах ЄС і торгових партнерах Євросоюзу, міжнародних зв’язків українських експортерів.

У цьому український бізнес готовий підставити Уряду плече.