Києву вдалося зрушити з мертвої точки одне з ключових питань порядку денного діалогу з Європейським Союзом – оновлення Угоди про асоціацію та перегляд її торговельно-економічного сегмента – Поглибленої та всебічної зони вільної торгівлі (ПВЗВТ).

Відповідні домовленості були закріплені під час засідання Ради асоціації в Брюсселі 11 лютого та двосторонніх зустрічей прем'єр-міністра Дениса Шмигаля та віцепрем’єрки Ольги Стефанішиної зі своїми європейськими колегами.

Уже розпочався практичний переговорний процес щодо модальностей оновлення та категорій товарів, які будуть охоплені. Наразі йдеться про додатки до Угоди, які стосуються митних тарифів для торгівлі товарами між сторонами, а також тарифних квот, переважно на українську агрохарчову продукцію, для якої режим ПВЗВТ був далекий від режиму вільної торгівлі.

Для більшості позицій українського агрохарчового сектора тарифні квоти Угоди, погоджені більш ніж 10 років тому, були вкрай скупими і відображали позицію глухої опозиції європейських виробників будь-якій значущій лібералізації аграрного імпорту з України.

За час, що минув, ситуація не поліпшилася: європейські агровиробники і далі вкрай неохоче розглядають перспективи значного збільшення тарифних квот або зниження митних тарифів (або комбінації обох підходів) для українських товарів, особливо враховуючи посилення позицій України, яка за останні роки здобула місце третього найбільшого агроекспортера на європейському ринку.

Очевидно, що потрібно шукати додаткові можливості розкриття економічного потенціалу Угоди в рамках її оновлення. Такі можливості доступні шляхом усунення існуючих або прихованих нетарифних торговельних бар'єрів, зокрема у вигляді негармонізованих технічних стандартів і вимог.

Найбільше виграють від них ті галузі української економіки, які найбільш підготовлені з технологічної точки зору і мають значний експортний потенціал.

Як свідчить аналітика Української асоціації бізнесу і торгівлі (UBTA), одним з таких секторів є фармацевтична галузь України.

Ринок українських лікарських засобів з року в рік демонструє зростання – лише у 2020 році він зріс на рекордні 13%, до 41 млрд грн. За інформацією Спілки українських підприємців, сумарні інвестиції українського фармсектора в технічне переозброєння за останні п'ять років склали $400 млн.

Виробники тримають також гарні темпи зростання експорту, 2019 рік продемонстрував його збільшення на 16%, до $251 млн.

Головним нетарифним бар’єром для доступу українських ліків до ринку Євросоюзу є відсутність визнання результатів інспектування виробництва лікарських засобів на відповідність вимогам належної виробничої практики (Good Manufacturing Practice, далі – GMP).

На практиці українські фармацевтичні компанії змушені проходити подвійні перевірки щодо відповідності вимогам GMP – в Україні та на рівні держав-членів ЄС – через невизнання українських GMP-сертифікатів. Згодом, у рамках окремої процедури, відбувається контроль якості партії лікарських засобів (batch release testing), що є додатковим тягарем для українських експортерів.

Важливо, що ЄС має досвід підписання угод з третіми країнами про взаємне визнання (Mutual Recognition Agreement, далі – MRA) результатів інспектування виробництва ліків на відповідність вимогам GMP.

Проте, як правило, ЄС підписує MRA із розвиненими країнами з високим (еквівалентним рівню ЄС) рівнем нагляду над обігом ліків (Австралія, Канада, Японія, Нова Зеландія, Швейцарія та США).

У цій практиці Україну може особливо зацікавити прецедент домовленостей ЄС з Ізраїлем про оцінку відповідності та прийнятність промислових товарів між ЄС та Ізраїлем від 19 січня 2013 року (Agreement on conformity assessment and acceptance of industrial products, далі – Угода АСАА).

В рамках цієї угоди і було закріплено визнання ЄС результатів ізраїльських інспекцій вимогам GMP. Та для цього ізраїльській службі нагляду над обігом лікарських засобів довелося забезпечити повну імплементацію (з верифікацією Брюсселем) пакета законодавства ЄС у сфері практик GMP, процедур та форм інспекцій для ліків.

На сьогодні політичний клімат для таких домовленостей – унікально сприятливий.

Перший рік пандемії COVID-19 виявив критичну залежність європейських лікарень і аптек від постачання базових терапевтичних препаратів – від парацетамолу до антибіотиків, а також трансфузійних препаратів для лікарень. Левова частка інгредієнтів для виробництва цих препаратів в ЄС постачалася з двох країн – Індії та Китаю.

Відтак ЄС опинився заручником політики цих країн, які ані хвилини не вагалися, запроваджуючи експортні обмеження, щоб забезпечити власний внутрішній ринок та своїх виробників.

Ситуація з ліками стимулювала гострі дебати в ЄС щодо переорієнтації міжнародних ланцюжків постачання для критично важливих галузей, таких як фармацевтика. Почалися розмови про перенесення виробництва якщо не в ЄС, то хоча б до логістично і політично стабільних та зрозумілих країн.

Про ці можливості та "домашню роботу", яку слід виконати причетним українським органам влади та фармацевтичному сектору, говоритимуть на черговому щорічному форумі "Торгові війни: мистецтво захисту", який проводить 5 жовтня юридична компанія "Ілляшев та Партнери" спільно з UBTA.