Як Україна просунулася у питанні оновлення режиму вільної торгівлі із Євросоюзом?

Від часу призначення Ольги Стефанішиної на посаду віцепрем'єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції та написання у червні цієї статті події значно прискорилися.

За час, що минув, під лідерством віцепрем’єрки було започатковано механізм регулярних консультацій Уряду з бізнесом, передусім експортерами, стосовно перешкод на ринку ЄС, які виникають для них в рамках торговельно-економічного блоку Угоди – поглибленої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі (ПВЗВТ) і, відповідно, очікувань в частині перегляду Угоди.

Під час консультацій було опитано 38 галузевих бізнес-асоціацій, які загалом представляють більше 3000 підприємств. За підсумками цих консультацій уряд отримав аналітичні документи, які можуть бути покладені в основу мандату на переговорах з Європейською комісією щодо можливих параметрів перегляду Угоди.

Однак врахування очікувань українського бізнесу в ході оновлення Угоди – це лише половина завдання.

Погоджений в період 2008-2012 роках режим вільної торгівлі з ЄС значно відстав від cучасних реалій торговельних відносин.

Презентований Європейською комісією в грудні минулого року Європейський зелений курс (ЄЗК) ставить за мету якісним чином переформатувати європейську економіку у напрямку кліматичної нейтральності (нульового балансу між викидами та обсягами їх природного та технологічного поглинання) та її економічної сталості.

Лише у металургійному секторі, за оцінками європейської сталеливарної асоціації "Єврофер", для переходу на низьковуглецеве виробництво сталі з використанням водню європейська промисловість потребуватиме до 400 тераватів електроенергії, з них 250 тераватів – для виробництва необхідних для металургійних виробничих процесів 5,5 млн т водню щороку. Зазначений обсяг електроенергії дорівнює щорічному енергоспоживанню Німеччини, а очікувані капітальні витрати підвищать собівартість тонни європейської сталі на 35-100%.

Далі – перехід до нових, водневих технологій виробництва сталі, з цілковитою зміною ланцюжка виробництва. Зміни виробничого ланцюжка кардинально вплинуть на суміжні сектори постачання сировини, обладнання, енергії тощо.

А окрім металургії, Європейський зелений курс прямо зачепить не менш ніж 12 секторів промисловості, від енергетики до індустрії будматеріалів та агросектора.

Євросоюз стимулюватиме цю перебудову за допомогою нового регуляторного режиму, величезних фінансових коштів в рамках Just Transition Fund та фонду постковідного відновлення на суму 750 млрд євро, а також підтримки наукових досліджень та інновацій. І щоб захистити європейську промисловість у цей вразливий для неї період від іноземної конкуренції, буде запроваджено торговельний бар’єр нового типу: Вуглецевий корекційний механізм імпорту (ВКМІ).

Що на практиці це означає для України та її бізнесу?

Презентація нового законодавчого акта ЄС про впровадження ВКМІ очікується в другому кварталі 2021 року, а його схвалення і початок застосування – можливо, вже до кінця 2022 року.

За оцінками українського аналітичного центру GMK Centre, лише українські металурги зіткнуться з перспективою пов’язаних з ВКМІ додаткових витрат на рівні 379,9 млн євро на рік.

Окрім цього, за цей час звичні для українських експортерів європейський ринок збуту, споживачі, ланцюжки доданої вартості почнуть кардинально змінюватися, і вмонтуватися в них ставатиме дедалі важче без додаткових інвестицій. 

Щоб уникнути цього сценарію, нам необхідно зробити Європейський зелений курс одним із центральних питань порядку денного майбутнього оновлення Угоди про асоціацію.

Україна не є країною-членом або країною-кандидатом на вступ до ЄС. Відтак ми вільні від зобов'язання безумовної імплементації майбутніх норм і політик ЄЗК, як і ніколи не матимемо можливості брати участь в їх обговоренні на рівних з іншими державами-членами та на рівні з ними отримувати відповідну допомогу від різноманітних фондів, що підтримуватимуть ЄЗК.

При цьому передбачені в рамках ЄЗК захисні торговельні бар’єри становлять пряму загрозу для наших експортерів, а їхня поява потенційно несумісна з правилами СОТ та торговельними нормами Угоди про асоціацію. Невже ми закриємо на це очі?

Окрім цього, застосування ЄС ВКМІ для "компенсування відмінностей між кліматичними амбіціями ЄС та його міжнародних партнерів" суперечить основоположним принципам Паризької кліматичної угоди, на зміцнення якої спрямований сам Європейський зелений курс.

У 2015 році в Парижі країни-учасниці кліматичних переговорів погодилися з тим, що відповідальність за скорочення викидів є спільною, однак диференційованою, оскільки має враховувати різні національні обставини.

Перекладаючи жаргон ООН простими словами, розвинуті країни, які значно більше доклалися до кліматичної деградації планети, повинні брати на себе пропорційно більші зобов'язання щодо скорочень викидів, в той час як менш розвинуті мають право розраховувати на відповідну фінансову і технологічну підтримку.

В силу власних непростих обставин Україна входить в 2021 рік з обсягами викидів, які на понад 66% нижче рівня 1990 року, достроково досягши "фінішу" Європейського зеленого курсу. Так хто насправді має заплатити за це?

Українські експортери вже давно є органічними учасниками світової торговельної системи і поділяють стурбованість всіх її учасників – кліматична криза є екзистенційною загрозою, і відвернути її ми зможемо, лише докорінно змінивши наш спосіб виробництва, споживання, врешті, наш спосіб життя.

За цих обставин Європейський зелений курс – найкраще, на що може розраховувати світ, його альтернативою є лише війна всіх проти всіх у торгівлі і не тільки.  

Дуже обнадіює той факт, що Уряд розуміє глобальність проблеми.

За ініціативи віцепрем’єрки Ольги Стефанішиної та за політичної підтримки голови уряду у вересні цього року Україна першою з третіх країн (якщо не брати до уваги Західні Балкани) ініціативно висловила готовність співпрацювати з ЄС щодо проблематики ЄЗК. Відповідний позиційний документ за підписом прем'єр-міністра було передано до Європейської комісії у вересні цього року.

Однак цей документ лише окреслює рамки майбутнього діалогу.

Змістовна частина – яким чином ми повинні розбиратися з неоднозначними наслідками реалізації брюссельських кліматичних планів, якою є наша позиція, яким є її економічне обгрунтування, – на ці питання нам потрібно ще самим знайти відповідь.

Очевидним є одне – переговорний процес щодо оновлення Угоди про асоціацію є логічним майданчиком для цього діалогу, а його результати мають бути інтегровані в оновлену Угоду.

Уряду потрібно готуватися до діалогу, озброївшись економічними розрахунками, заручившись підтримкою бізнесу та звіривши свою позицію з ключовими нормами Паризької угоди і Принципів сталого розвитку ООН, правом СОТ та положеннями Угоди про асоціацію.  

Євроромантизм чи навіть євронаївність можуть зіграти з нами фатальний жарт.