За підсумками останнього десятиріччя Закарпатська область, яка є найзахіднішим та географічно найближчим до країн ЄС і НАТО регіоном України, асоціюється в багатьох насамперед із контрабандою, сепаратизмом та кримінальними розбірками.
Але це далеко не вичерпний список упереджень, кліше та стереотипів про Закарпаття, які сформувалися у ЗМІ, громадській думці та політикумі. І, на жаль, вони часто серйозно впливають на важливі рішення або блокують їхнє ухвалення.
Крім того, дуже часто ці стереотипи та міфи стають підґрунтям для відверто брехливих новин та дезінформації, у тому числі з боку іноземних спецслужб чи їхніх поплічників.
І попри те, що цим кліше про Закарпаття регулярно з’являються начебто реальні підтвердження, дуже важливо мислити критично та оперувати об’єктивною інформацією, яка доводить: у цій ситуації прості пояснення не працюють.
Отже, які найтиповіші міфи про Закарпаття сьогодні циркулюють в медіа і чому їх важливо спростувати?
Міф №1. Закарпатці підтримують ідеї сепаратизму
На жаль, за останні кілька років цей міф перетворився ледь не на кліше для регіону та його мешканців.
Він будується на багатьох стереотипах та маніпуляціях: мовляв, Закарпаття "ніколи історично не було частиною України", а на місцевому референдумі 1991 року, який проходив одночасно із всеукраїнським, закарпатці проголосували за надання регіону статусу "самоврядної" території (78% відповіли "так").
Щоправда, забувають додати, що про відділення регіону тоді не йшлося навіть близько; що одночасно відбувся референдум про проголошення незалежності України, на якому закарпатці віддали 92,6% голосів "за" (помітно більше за середнє у державі). А також – що референдум "про самоврядність" не мав жодної юридичної сили.
Але не дивно, що ці "деталі" лишаються поза увагою. Адже тема "сепаратизму на Закарпатті" останніми роками ожила у першу чергу завдяки російській пропаганді, яка після окупації Криму та Донбасу поширює наратив, що, мовляв, найзахідніша область України готується повторити схожий сценарій.
*** Треба визнати: цього разу зусилля пропагандистів виявилися успішними.
Сьогодні про сепаратизм на Закарпатті (угорський, русинський чи ще якийсь), на жаль, можна прочитати в медіа, почути від політиків та часом навіть експертів. Цю тему всерйоз обговорюють у владних кабінетах.
І це попри те, що всі дослідження громадської думки свідчать: закарпатці взагалі не підтримують ідеї сепаратизму в будь-якому вигляді. Зараз немає підтримки ані зміни статусу регіону, ані його відокремлення та приєднання до іншої держави.
Так, згідно з даними Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), які оприлюднило видання "Дзеркало тижня", у грудні 2014-го 91,5% закарпатців бачили майбутнє свого краю у складі унітарної України – це вищий показник, ніж навіть на Львівщині!
І хоча відтоді цей показник дещо скоротився (у тому числі під впливом вже згаданої пропаганди), але загальна підтримка унітарної держави – незмінна. За даними дослідження КМІС, проведеного у квітні 2019-го, лише 8% закарпатців у квітні цього року висловилися за федералізацію України, а отже, автономію, ще 4% – за приєднання до Угорщини. Втім, як і мешканці решти регіонів, закарпатці підтримують курс України на децентралізацію – за це виступає половина опитаних. Натомість централізованій Україні віддають перевагу лише до 26% мешканців регіону.
За даними ще одного дослідження, яке проводили на Закарпатті Фонд "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва та фірма "Юкрейніан соціолоджі сервіс" у грудні 2018 року, 81% закарпатців вважають, що Закарпаття має бути у складі унітарної України, і тільки 3% – за автономію у складі федерації, і 1% – за вихід зі складу України.
Але ще важливіше найсвіжіше дослідження громадської думки закарпатців, що відбулося вже після виборів-2019. За даними опитування, проведеного 24 серпня – 6 вересня 2020 року "Демініціативами" спільно з Центром політичної соціології в рамках проєкту Re:Open Zakarpattia, лише 3% закарпатців виступають за автономію регіону в складі федеративної України, і менш як 1% – за незалежність Закарпаття чи приєднання його до іншої держави.
Унітарна Україна – це безумовний вибір закарпатців, усупереч російському міфу.
Міф №2. На Закарпатті є напруга на міжетнічному ґрунті, а нацменшини краю – проти української мови
З 16 січня цього року в Україні почала діяти норма закону про мову, яка передбачає першочерговість обслуговування споживачів в Україні саме українською мовою. Відтоді із Закарпаття не надійшло жодної скарги щодо порушення цієї норми закону, підтвердив нам у коментарі мовний омбудсмен Тарас Кремінь.
Це дещо дисонує з доволі популярною думкою про те, що у найзахіднішій області України представники нацменшин (угорської, румунської, словацької чи інших), мовляв, не володіють українською та виступають проти її вивчення та використання.
***Звісно ж, мовна проблема у регіоні є, але вона вкрай гіперболізована.
А думка про "напругу на міжнаціональному ґрунті" на Закарпатті – взагалі безпідставна. Не дивно, що її поширюють переважно проросійські кола та сама РФ.
Насправді ж від початку російської агресії проти України на Закарпатті не було жодного конфлікту на етнічному ґрунті.
Понад те, у мешканців регіону є прагнення до мультинаціонального та мультикультурного середовища, вони вважають його перевагою Закарпаття. За згаданим дослідженням "Демініціатив", закарпатці, в тому числі представники нацменшин, хочуть бачити українців, словаків, угорців, румунів, поляків своїми родичами, друзями та сусідами.
Міф №3. Через близькість до ЄС у Закарпатській області вже панує європейський стиль життя
На відміну від попередніх, цей міф грає на користь закарпатців, але від того він не стає більш правдивим.
Здавалося б, Закарпатська область мала претендувати на лаври найбільш євроінтегрованого регіону України – з огляду на розташування в географічному центрі Європи та наявність кордонів відразу з чотирма країнами-членами ЄС і НАТО (з півночі на південь – Польща, Словаччина, Угорщина та Румунія). Зрештою, зважаючи на історію Закарпаття, яке лише протягом ХХ століття перебувало у складі низки європейських монархій та республік.
Та й нині закарпатці регулярно їздять до ЄС у справах, по роботі чи на відпочинок, а дехто до пандемії мав звичку поїхати за кордон до родичів чи знайомих просто на вечерю.
Але Європейський Союз – це не тільки спільна історія чи звички і не географічна даність. Це насамперед європейські стандарти та практики в усіх сферах життя. І ось у цьому ключі Закарпатська область, на жаль, не тільки суттєво поступається сусіднім регіонам країн-сусідів, як-от Кошицький та Пряшівські краї Словаччини або Саболч-Сатмар-Берегська область Угорщини, але навіть програє за ключовими показниками євроінтеграції багатьом областям України.
Так, згідно з останніми дослідженням авторитетного центру "Нова Європа" під назвою "Європейська мапа України", Закарпатська область два останні роки пасе задніх за критеріями євроінтеграції:
- у 2019 році Закарпаття посіло лише восьму сходинку серед 24 досліджуваних регіонів, поступаючись не тільки сусіднім Львівщині та Івано-Франківщині, які лідирували у рейтингу, а й Сумській, Вінницькій, Одеській, Волинській та Чернівецькій областях.
- у 2020 році Закарпаття взагалі посіло 24-те, тобто передостаннє місце, випередивши тільки Луганщину.
Закарпатці, особливо місцеві посадовці, дуже люблять акцентувати, що по цей бік Карпат в Україні – "вже Європа".
Але якщо прискіпливо поглянути на стан справ у регіоні, то в багатьох сферах Закарпаттю потрібно ще чимало працювати, аби бодай наздогнати інші регіони України. І це в першу чергу питання та виклик саме для місцевої влади та еліти, експертів, громадських діячів та медіа.
Міф №4. На Закарпатті усі займаються контрабандою
Це відверте перебільшення, хоча, звісно ж, закарпатські контрабандисти вирізняються згуртованістю, винахідливістю, впливовістю та добре організованою інфраструктурою. В рази кращою, ніж логістика для легального експорту та імпорту з Європою через Закарпаття.
Ледь не щодня в новинах можна знайти повідомлення про затримання закарпатських контрабандистів, які частіше за все транспортують до ЄС цигарки – чи пакунками в руках по "зельонці", чи то вантажівками через КПП. Нещодавно прикордонники виявили цілий контрабандний тунель, яким вагонетками транспортували до Словаччини чи з Словаччини все що завгодно.
Водночас вкрай важливо знати, що далеко не всі на Закарпатті займаються контрабандою. Більш того, регіон має приклади надсучасного виробництва та співпраці з провідними світовими корпораціями.
На заводах Закарпаття складають автомобілі Skoda та кавоварки Nespresso, виготовляють хокейні ключки для гравців NHL та ледь не половину всіх лиж і сноубордів, що імпортуються на ринок ЄС; а ще – виробляють дизайнерські меблі для кав’ярень Starbucks, карбонові деталі для автомобілів BMW, Audi, Porsche, Mercedes, меблі IKEA. Часто на цих заводах разом з людьми працюють роботи.
Більше про ці приклади запрошуємо дізнатися в нашому окремому дослідженні "Як працюють іноземні інвестиції на Закарпатті та чому цей регіон України здатен на більше".
Міф №5. На Закарпатті – більшість етнічних угорців, Угорщина контролює регіон та прагне його захопити
З огляду на загострення між Україною та Угорщиною, яке триває вже кілька років, Закарпаття часто згадують саме у контексті цього протистояння. І це закономірно, бо саме тут проживає практично вся угорська громада України (причому живе вона там останню тисячу років), і саме її статус та права є однією з топтем українсько-угорських суперечок.
Але через цю увагу про Закарпаття часом формується враження, слабко пов’язане з реальністю.
Часто доводиться чути, що Угорщина ледь не контролює та повністю фінансує Закарпаття, а більшість місцевих мешканців складають угорці, які давно вже мають угорські паспорти, і тому закарпатці, мовляв, не відчувають себе громадянами України.
Важливо спершу спростувати міфи та стереотипи. Тим більше, що це нескладно зробити із цифрами.
Так, за останнім переписом населення в Україні (від 2001 року), у Закарпатській області проживало трохи більше 151 тисячі угорців – лише близько 12% мешканців області.
У 2017-му угорські дослідники під егідою Угорської академії наук спробували порахувати, скільки ж угорців лишилося на Закарпатті. І за їхніми даними, угорська громада регіону втратила 28 тисяч членів, які емігрували.
Відтак частка угорців у населенні регіону скоротилася приблизно до 10%.
На жаль, є підстави припускати, що за чотири роки від того дослідження угорська громада Закарпаття могла тільки додатково скоротитися.
Ще однією важливою та красномовною цифрою є кількість виданих угорських паспортів в Україні. Дійсно, починаючи з 2011 року Угорщина активно паспортизує етнічних угорців у сусідніх країнах за спрощеною системою. І згідно з останніми публічними даними, станом на 2015 рік 124 тисячі українців подали заявки на угорський паспорт і з них 94 тисячі їх уже отримали.
Іншими словами, ми можемо говорити про фактичну паспортизацію щонайменше всього дорослого населення угорської громади Закарпаття. Але дослідження "Демініціатив" на цю тему свідчать, що закарпатці беруть паспорт іншої країни переважно заради соціально-економічних моментів, у першу чергу через можливість поїхати на заробітки в ЄС без дозволів та обмежень, а не задля міфічного "приєднання регіону до Угорщини". Та й міф про сепаратистські настрої Закарпаття ми вище вже спростували.
Що ж до уваги (у тому числі фінансової) до Закарпаття з боку офіційного Будапешта, то вона дійсно відчувається. За інформацією очільника МЗС Угорщини Петера Сійярто, за останні шість років угорський уряд інвестував у Закарпатську область через різні програми кошти в еквіваленті понад 250 млн євро. Ці гроші майже виключно пішли у соціальну та культурну сфери, передусім на допомогу угорським вчителям та медикам, гуманітарну допомогу громаді та регіону (як-от апарати ШВЛ, вакцини тощо), ремонт та реконструкцію церков, дитячих садочків, шкіл та лікарень, гранти.
Але дуже важливо розуміти, що навіть ця величезна сума угорської допомоги просто неспівмірно мала у порівнянні з тим, що робить на Закарпатті українська держава, хоч і цього, звісно, недостатньо, адже Закарпаття є дотаційним на понад 70%.
До прикладу, тільки минулого року і тільки на ремонт державних доріг у межах регіону Київ виділив понад 5 мільярдів гривень, що є еквівалентом майже 150 мільйонів євро. Додайте до цього щорічні державні субвенції на освіту, медицину, соціально-економічний розвиток та кошти ДФРР, і всі спекуляції на тему, що Україна не фінансує Закарпаття відпадуть самі по собі.
Водночас, це зовсім не означає, що Україні варто нехтувати подібними іноземними інвестиціями з боку сусідів та підтримкою відповідних громад. Більше того, вкрай важливо правильно сприймати та використовувати цю допомогу, бо це може бути не тільки темою для добросусідства та підтримки угорської громади, а й додатковим інструментом розвитку та євроінтеграції.
Це далеко не весь перелік міфів та стереотипів про Закарпаття, які побутують останніми роками. Але їх спростування вкрай важливе для розвитку цього регіону, згуртованості України загалом та її руху на Захід.
