Рішення уряду про закриття кордону майже для всіх іноземців, ухвалене нібито через спалах епідемії COVID-19 в Україні, продовжує обростати метастазами, які б’ють по іміджу нашої держави, доводячи всьому світові, що наші дії є непередбачуваними та алогічними.

Але урядового рішення, на адресу якого вже пролунало вдосталь критики, виявилося замало. Дії інших українських органів додатково загострюють проблему. Відразу на кількох напрямках.

І навіть якщо суто формально у їхніх діях є підґрунтя – вони лише підтверджують імідж України як держави, що не цінує людей і підтасовує аргументи на міжнародній арені.

Що із цим робити? В уряді чудово знають рецепт, та ми його нагадаємо: необхідно замінити нинішню тотальну заборону більш сфокусованим рішенням. А якщо на це немає політичної волі – то принаймні виправити найбільш кричущі огріхи та двозначності у постанові уряду та у державній політиці. Тепер – детальніше.

Імітація бурхливих затримань

З 28 серпня діє майже тотальна заборона на в’їзд іноземців, несподівано запроваджена урядом України для того, щоби зупинити паломництво хасидів до Умані. Із цього правила, втім, є низка винятків. До України можуть приїздити ті, хто тут працює (хоча й не всі, частину людей Україна відрізала від їхнього бізнесу, житла та місця роботи), а також найближчі родичі громадян України – батьки, діти, подружжя.

І лише ці винятки дозволяють тримати "на плаву" авіарейси до України, які нині майже спустіли через урядове рішення.

У суботу ввечері до аеропорту "Львів" прибув рейсовий літак авіакомпанії LOT з Варшави. Він відразу повернувся до Польщі. Але через кордон пустили не всіх. Десятеро українців за походженням, що нині мають паспорти громадян США, Канади, Німеччини, прямували до своїх батьків-українців, повіривши офіційним заявам та документам уряду України. Усі вони отримали відмову у в’їзді та лишилися ночувати у транзитній зоні аеропорту, чекаючи на зворотний рейс до Варшави та, не виключено, навіть на депортацію.

Прикордонники оголосили, що розуміють урядове рішення інакше, ніж його розуміє сам уряд. На їхню думку, норма про "дітей громадян України" стосується лише тих, кому немає 18 років. Після цього особа втрачає право називати себе дитиною українського громадянина.

Тож іноземці не можуть потрапити до своїх стареньких батьків – хай там що пише Денис Шмигаль у своїй постанові.

Скажете, нонсенс? Це дійсно так, адже в українському законодавстві є вдосталь згадок про дорослих "дітей". Наприклад, у Цивільному кодексі, коли йдеться про успадкування. Та й вираз "повнолітні діти" зустрічається у законодавстві.

Одна з обурених пасажирок теж вирішила, що їх затримали незаконно, та написала про цю ситуацію у Facebook.

Повідомлення стало вірусним.

Понад 1000 поширень, сотні реакцій, переважно обурених, десятки публікацій у медіа...

Складно сказати, чи це вплинуло, але наступного дня Державна прикордонна служба вирішила зробити виняток. Після понад 16 годин очікування прикордонники пустили усіх іноземців до Львова – але загальне правило не змінили.

Львівська історія стала медійною, але вона непоодинока. У facebook-групах іноземців, які пов’язані з Україною, лунають подібні скарги. Причому співробітники прикордонної служби нібито і не приховують, що ці люди виявилися... заручниками у боротьбі України з хасидами. "Прикордонники визнали, що цей хаос – через те, що Україна не пускає ізраїльтян. Щоби зберегти добрі відносини з Ізраїлем, вони показують, що не пускають також інших", – розповів почуту версію адвокат одного з іноземців, який також застряг на кордоні.

Однак розповідь про хасидів переконала не всіх.

Серед іноземців, що брали участь у дискусіях, за якими спостерігала ЄвроПравда, була поширеною думка про те, що дії прикордонників мали дуже прагматичну мету – підштовхнути подорожуючих дати їм хабар. Припущення іноземців є доволі природним, адже інших логічних пояснень нинішньої заборони просто не існує.

І хоча автор цих рядків має сумнів, чи дійсно йшлося про хабарі на аеропортовому прикордонному контролі, для іміджу України це не має значення. Головне, що вони є у свідомості іноземців. І саме це формує наш міжнародний імідж.

Дипломатичне відлуння

Закриття кордону вплинуло не лише на сімейні стосунки, не лише на туризм та бізнес-відносини (про які контракти та інвестиції може йтися без можливості відвідати країну, куди вкладаєш гроші?!).

Заборона подорожей навіть із "зелених" держав поволі стає інструментом для створення дипломатичних проблем.

"Європейська правда" вже писала, що до України не може потрапити навіть частина тих іноземців, які легально тут працюють та поїхали за кордон у відпустку або відрядження. Саме так вимушено залишився в Німеччині один із топ-представників фонду імені Фрідріха Еберта в Україні.

І уряд досі не виправив цю проблему – іноземців, що легально працюють в нашій державі на підставі робочої візи, не додали у винятки.

Та є навіть серйозніші проблеми.

Минулого тижня Україна і Угорщина увійшли у новий конфлікт.

До Закарпаття, під приводом карантинної заборони на в’їзд іноземців, до України не допустили представника уряду Угорщини Арпада Потапі, який хотів взяти участь у відкритті школи, відремонтованої коштом угорського уряду.

Потапі як урядовий державний секретар має дипломатичний паспорт, але Україна закрила в’їзд для усіх дипломатів, крім тих, хто працював у нашій державі ще до серпня та має акредитацію від МЗС. Київ мав право зробити для Потапі виняток, але відмовився це робити, пояснивши, що візит угорського урядовця на Закарпаття несе епідемічну небезпеку.

Ба більше, офіційна відповідь МЗС лише додала дров у багаття, підтвердивши звинувачення угорців.

Між тим у цій історії є два виміри – той, що стосується відносин з Угорщиною, та той, що додатково "закопує" довіру до українського уряду. І обидва можуть мати серйозні наслідки.

Неправдивість заяв Києва є більше ніж очевидною.

Фото karpataljalap.net

Звісно ж, причиною заборони на в’їзд була не епідемія.

Угорщина має епідемічну ситуацію, в рази кращу за українську; до того ж недопущення угорського урядовця стало єдиним "протиепідемічним заходом" на церемонії, куди він мав їхати. Жоден з присутніх на відкритті школи не надягнув маску навіть для офіційного фото.

Реальна причина заборони є іншою, і у неофіційних розмовах дипломати це визнають. Українське МЗС небезпідставно вважає візит Арпада Потапі до Ужгорода "передвиборчим". Мовляв, на таких зустрічах угорці (а передусім екснардеп Ласло Брензович, який керує організацією угорців KMKSZ та має особисту підтримку Орбана) хочуть попіаритися перед обранням депутатів облради.

Варто зазначити, що в Будапешті чудово зрозуміли цей натяк.

Угорський співрозмовник ЄП, який першим розповів про деталі заборони в’їзду держсекретарю, додав у розмові: "Схоже, це (відмови у в’їзді) триватиме до завершення виборів".

Але чого саме хоче досягти МЗС цією забороною, крім нового загострення у двосторонніх відносинах? Це питання лишається без відповіді. "Передвиборчі заходи" все одно відбуваються. Присутність або відсутність угорського гостя мало змінює їхній вплив на виборців (якщо той взагалі є). Ба більше, як не курйозно це звучить, але боротьба МЗС із Брензовичем лише допомагає останньому: у разі програшу на виборах він матиме можливість пояснити угорському уряду свій низький результат саме опором Києва (як це вже сталося на парламентських виборах торік).

Навряд чи це є бажаним результатом, але МЗС прямує саме до нього.

Втім, головний негативний наслідок – інший.

Хтось впевнений у тому, що Угорщина не скористається нагодою, щоби продемонструвати іншим міжнародним партнерам – від Брюсселя до Вашингтона – алогічність дій України та відверту неправдивість заяв офіційного Києва? Зважаючи на історію наших відносин і на те, що Україна зараз свідомо розігріває конфлікт, це є цілком імовірним.

Причому інші уряди мають всі підстави повірити Угорщині, а не нам.

Однак Київ сам обрав цей сценарій. І зробив це на рівні уряду, коли поширив заборону в’їзду навіть на європейців із диппаспортами.

І це, поза сумнівом, не останній приклад, як дивна та штучна заборона на в’їзд іноземців шкодить самій Україні. Далі буде. Якщо, звісно, Київ не дослухається до численних порад і не пом’якшить правила в’їзду, які дедалі більше б’ють по нашій державі.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"