Рада Європи, що роками формувала собі імідж заскорузлої, консервативної організації, яка ставить понад усе компроміси та діалог (нехай навіть з агресором), останнім часом ламає стереотипи та дивує своєю рішучістю.

У березні 2022 року вона стала першою міжнародною організацією, яка вигнала зі своїх лав Росію – і зараз там кажуть, що це історичне та незворотне рішення.

На зламі 2022 та 2023 років Рада Європи вирішила очолити процес створення міжнародного трибуналу проти Путіна або принаймні відігравати у цьому провідну роль і зараз конкурує за це з Євросоюзом.

А навесні 2023 року ця організація вирішила долучитися до формування нової реальності на Балканах. Рада Європи, схоже, стане першою міжнародною організацією, що не просто визнає Косово, а й зробить його своїм повноправним членом, ігноруючи протести та погрози Сербії.

Це стало моментом істини, коли багатьом державам-членам РЄ довелося визначатися, а дехто навіть змінив позицію або почав її змінювати. Наприклад, це зробила Україна.

Донедавна Київ категорично виключав можливість того, що він визнає незалежність Косова, та всюди підкреслював, що вважає цю територію частиною Сербії. Не секрет, що Київ так вчиняв через те, що боявся проведення аналогії між незалежністю Косова та "незалежністю" Криму – попри те, що ці дві історії є принципово різними.

Тепер український голос "проти" змінився на "утримався".

Знайшлася в Європі також держава, яка офіційно визнає Косово разом з більшістю держав Європи – але тепер змінює позицію і перейшла до відкритої підтримки "російсько-сербської" групи.

У цій статті ми пояснюємо, чому ця дипломатична гра має непересічне значення та чому між подіями в Косові та в Україні не можна проводити паралелі.

А тих, хто віддає перевагу не текстовій аналітиці, а пояснювальним відео, ми запрошуємо до перегляду на ютюб-каналі "ЄвроПравди".

Косово – це не Крим

В усіх українців, хто відвідував після 2014 року Косовську Митровицю, закарбувався у пам’яті мурал у самому серці цього міста, яке є головним осередком сербської громади на території Косова.

На зображенні стилізованих переплетених прапорів Росії та Сербії доданий напис сербською мовою: "Косово – це Сербія, Крим – це Росія".

Фото "Європейської правди"

Це гасло суперечить офіційній позиції сербської влади, адже офіційно Белград не визнає російську анексію Криму – але мурал дбайливо зберігають і підфарбовують вже дев'ять років поспіль.

Та у переважної більшості сербів це не викликає жодного дисонансу.

Там, де працює русофілія, для логіки не лишається місця.

Але попри те, що Сербія та більшість її громадян під час російської війни опинилися у таборі тих, хто співчуває агресорові, а Косово та косовари, навпаки, на 100% підтримали Україну – наша держава продовжувала заперечувати незалежність Косова і після 2014, і після 2022 року.

Ця політика України комусь могла здаватися нелогічною, але насправді мала чітке обґрунтування, назви якого – Крим та Донбас.

Українські дипломати визнавали, що мали достатньо чіткі попередження від колег: у разі визнання незалежності Косова Росія зробить усе можливе, щоб розкрутити цей крок у міжнародній антиукраїнській пропаганді. Типу "якщо Україна визнає, що албанці Косова мають право на самовизначення і від’єднання від Сербії, то Київ має надати точно таке право росіянам південних та східних українських регіонів".

Цей аргумент доводиться чути часом також від українців, тож варто пояснити, чому він – глибоко хибний. Косово – це зовсім не "як Крим", всупереч муралу у Митровиці.

"Автономний край Косово і Метохія" – це територія на півдні Сербії та її складова частина за часів правління Мілошевича, у 90-х роках. У той час, на тлі загострення міжетнічних (а також релігійних) суперечок, на цій території розпочався кривавий внутрішній конфлікт між центральною владою та косовськими албанцями, переважно мусульманами, що сформували незаконну партизанську армію, вимагаючи відокремлення від Сербії.

Наприкінці 90-х конфлікт набув рис етнічного переслідування косоварів, з масовими депортаціями, ув’язненнями тощо.

Пам’ятаючи, як у Боснії подібний конфлікт сербів з бошняками (також переважно мусульманами) переріс у геноцид, що проводився сербською владою, Захід вирішив запобігти повторенню цього сценарію. Тому у 1999 році НАТО заводить до Косова наземні війська з одночасним бомбардуванням Сербії.

Ті події та роль усіх гравців у них (у тому числі держав НАТО) досі оцінюються як неоднозначні, а на лаві підсудних трибуналу в Гаазі опинилися як косовські, так і сербські військові командири. Та їхнім наслідком стала ворожнеча між Косовом і Сербією на рівні, що виключає примирення. З центральної Сербії вигнали практично всіх албанців; у Косові серби лишилися жити тільки у кількох моноетнічних сербських анклавах.

А у 2008 році Косово (де перебував контингент НАТО і не було загрози нового нападу) в односторонньому порядку проголосило незалежність.

Сербія ініціювала оскарження цього кроку в Міжнародному суді ООН, але той став на бік косоварів і проголосив, що Косово як виняток з інших норм міжнародного права має право на незалежність, оскільки, через пам’ять про міжнародні злочини на етнічному ґрунті, етнічні чистки та переслідування, він не зможе існувати під владою Белграда.

У рішенні МС ООН підкреслювалося, що воно не є прецедентом для інших держав, а базовим аргументом на користь безпрецедентного "права на самовизначення" була саме системна практика етнічних злочинів, чисток тощо, вчинених владою та представниками Сербії проти косоварів, мешканців свого ж регіону. І саме ця аргументація свідчить, що з окупацією Криму, замаскованою під його "відокремлення", це косовська історія не є і не може бути пов’язана.

Адже етнічні чистки та системні злочини "київського режиму" проти росіян існують лише у хворобливих фантазіях російської пропаганди.

Що відбулося у Раді Європи

Та повернемося до подій квітня 2023 року. Цього тижня несподівано з’ясувалося, що Комітет міністрів Ради Європи (КМРЄ), тобто головний керівний орган цієї організації, розпочав розгляд заявки про вступ Республіки Косово до складу РЄ.

За вступ Косова до Ради Європи проголосувало 33 з 46 держав-членів Ради Європи, що дозволило ухвалити рішення з невеличким запасом. Для розширення складу організації це рішення мала підтримати як мінімум 31 держава.

Зазвичай результати голосування КМРЄ є таємними, жодна держава не має права розкривати навіть результати голосування, не кажучи вже про позицію сторін. Широкий загал про це дізнається хіба що з джерел.

Але цього разу Сербія була настільки розгнівана, що вирішила відкрито порушити усі правила.

Сербський міністр закордонних справ вийшов на пресконференцію, де назвав усі держави, що перетворилися немов на "ворогів Сербії", пригрозивши їм відплатою. До цього списку та до місця України у ньому ми ще повернемося, а спершу – про подію, що викликала таку лють Белграда, та про те, який наслідок вона матиме.

Безпрецедентність полягає у тому, що Рада Європи, схоже, стане першою великою "політичною" міжнародною організацією, членом якої стане Косово. (Із цією "першістю" є певні нюанси, до них повернемося згодом.)

Сербія багато років поспіль ставила за мету не допустити вступу Косова у подібні організації, бо це, по суті, могло легітимізувати незалежність регіону в очах світу, але досі на це бракувало голосів – це добре видно навіть за розподілом голосів у Раді Європи.

Але тепер, схоже, ситуація змінилася.

Ми підкреслюємо слово "схоже", бо остаточне рішення про вступ ще не ухвалене – хоча зараз не видно, що може його зупинити. Голосування КМРЄ було, по суті, "сигнальним" і мало перевірити, чи є достатньо голосів для розширення організації.

Тепер, коли усі переконалися, що підтримка є – буде запущений юридичний процес.

Наступною за вступ Косова має проголосувати ПАРЄ, тобто депутати парламентів, що зберуться у Страсбурзі у червні та у жовтні. Не виключено, що це питання винесуть вже на літню сесію. Хоча там теж треба зібрати дві третини голосів. Це потребує роботи для косоварів та їхніх партнерів, але не є нездоланою проблемою.

Після асамблеї рішення має знову ухвалити КМРЄ, після чого Косово остаточно запросять стати членом Ради Європи. Далі – ратифікація міжнародних договорів у косовському парламенті, визначення реформ, за якими слідкуватиме РЄ, і так далі.

Це все справді робить Косово повноцінним партнером для європейських держав. Косовських депутатів сприйматимуть у Страсбурзі як рівних за статусом до депутатів Сербії.

Словом, це дійсно є вододілом у питанні визнання незалежності Косова.

А нервова реакція Сербії є цілком зрозумілою.

Довга дорога в ООН

Ми не дарма зробили зауваження, коли йшлося про вступ до першої "великої політичної" міжнародної організації.

Якщо у 2008 році, відразу після самостійного проголошення незалежності Косова, були підстави вважати цю країну "державою-самозванцем", то після рішення Суду ООН ситуація принципово змінилася. На сьогодні близько 100 держав світу, тобто половина членів ООН, офіційно визнають незалежність Косова. Точну кількість назвати неможливо, бо Сербія за підтримки РФ роками вела міжнародну кампанію за відкликання визнання з боку держав Глобального Півдня, і позиція низки країн не визначена.

За таких умов Косово не могло лишатися поза зоною уваги міжнародних структур. Є навіть певні "секторальні" об’єднання, які мають статус міжурядових організацій і які визнають Косово (найбільша – це Міжнародний валютний фонд, членом якого є Республіка Косово під своєю конституційною назвою).

Однак усі спроби Косова пробитися до ключових організацій світу, як-от ЄС, ООН, НАТО, Рада Європи тощо, донедавна зазнавали невдачі. Зокрема, через те, що головний партнер Сербії – Росія – була міжнародним гравцем, здатним натиснути на окремі держави і переконати їх не голосувати.

2022 рік усе змінив. Росія перетворилася на токсичного ізгоя навіть для багатьох учорашніх друзів.

І саме це, а також вигнання Росії з Ради Європи у березні 2022 року, зробило можливим майбутній вступ Косова до Ради Європи.

Але на цьому переможна косовська хода може і зупинитися.

Річ у тім, що в ЄС і НАТО навіть без впливу РФ є країни, які вважають неможливим визнання Косова – а отже, голосуватимуть проти (наприклад, Іспанія, яка стикається з проблемою каталонського сепаратизму). А принцип консенсусу перетворює це на нездоланну перешкоду.

У питанні вступу в ООН Косово також не має реального шансу на успіх, хоч з російським впливом, хоч без нього. Рішення про вступ нової держави в ООН ухвалюється двома третинами Генасамблеї, але перед тим як винести це питання на голосування, країна повинна отримати "рекомендацію" від Радбезу ООН. А у цьому органі засідають аж дві держави з блокуючим голосом, які категорично проти визнання Косова – це Росія та Китай, для якого збереження своєї цілісності є принциповим питанням – через проблему Тайваню, Тибету, уйгурського Сіньцзяну тощо.

Тому доки не буде якоїсь політичної домовленості між владою Косова і Сербії про мирне розлучення, шанси на остаточне косовське визнання видаються низькими.

А в Белграді такий варіант виключають.

Погрози Сербії та дії України

То якою є позиція України зараз?

Треба наголосити, що ми не підтримали вступ Косова до Ради Європи, а утрималися від голосування. У Сербії це сприйняли як позицію "ми не за, але й не проти".

Цікаво, що юридично позиція України Косову не допомогла – адже для позитивного результату було потрібно зібрати 31 голос "за". Всі інші – ті, хто голосував проти, утрималися або вийшли з зали, щоб не голосувати, опинилися в одному "кошику". Але для Белграда настільки принциповою була відкрита підтримка інших держав, що він сприйняв навіть це як ляпас.

Очільник МЗС Сербії Івіца Дачич заявив, що на Україну чекають наслідки через таке голосування. І навіть позначив, якою буде сербська помста: тепер у голосуванні за резолюції ООН Сербія не підтримуватиме Україну.

"Досі Сербія засуджувала порушення територіальної цілісності України в усіх резолюціях, а коли з’явилося наше питання, то вони утрималися. Це матиме вплив на наше подальше ставлення до цієї країни, бо міжнародна політика ґрунтується на взаємності", – пояснив Дачич.

З числа країн ЄС Сербія включила до переліку "зрадників" Словаччину та Грецію. Обидві раніше відкрито заперечували незалежність Косова, а тепер вирішили утриматися або не голосувати взагалі. Дачич пообіцяв їм наслідки і дорікнув за непослідовність.

Але одна країна зробила зворотню зміну та долучилася до групи підтримки Сербії, і це мало кого здивувало.

Йдеться про Угорщину.

Орбан останнім часом зблизився з сербським лідером Вучичем, обидва є ключовими партнерами Росії та Путіна у Європі. Тому – попри те, що офіційно Угорщина визнає незалежність Косова ще з 2008 року та має посольство у Приштині – але в Раді Європи угорці "забули" про це і заявили, що Косово не може бути членом організації.

Як вчиняти Україні далі?

Насправді питання про можливість визнання Україною Косова (яке визнає також абсолютна більшість держав ЄС і НАТО) давно назріло. Але зараз, поки триває війна з РФ, це навряд чи є доцільним. І те, як вчинив Київ зараз, коли утримався у голосуванні з цього принципового питання, видається правильним підходом.

А після перемоги України, і особливо після нашого вступу до НАТО і отримання гарантій колективного захисту, до цього питання буде сенс повернутися. Згадавши також те, на чиєму боці був Белград під час російської агресії проти нашої держави і якою була позиція косовської влади.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"