Цього тижня у Празі відбулися два саміти, які проходили один за одним. У другий день, 7 жовтня, глави держав та урядів ЄС зустрілися на неформальний саміт - на якому, втім, не змогли домовитися з ключових питань, у тому числі щодо обмеження максимальної ціни на газ. У підсумку їхня зустріч, хоч і затягнулася, завершилася без жодних спільних заяв чи формальних рішень.

А от масштабніший саміт, який проходив напередодні – перша в історії зустріч Європейської політичної спільноти (ЄПС) за участі сусідів ЄС, заслуговує на більшу увагу.

Цей формат – попри загальний скепсис – має шанси стати історією успіху, йдеться у статті редактора "Європейської правди" Сергія Сидоренка (з Праги) Мир не для всіх. Як саміт у Празі спробував примирити ворогів у Європі та поза нею.

У Празі учасники Європейської політичної спільноти погодилися з пропозицією ідеолога саміту Еммануеля Макрона проводити зустрічі на найвищому рівні двічі на рік.

Погоджені та публічно оголошені (щоби не було дороги назад) також місця трьох наступних зустрічей. Навесні 2023 року лідери мають їхати до Молдови, восени – до Іспанії, яка головуватиме у Раді ЄС, за нею – до Великої Британії.

Молдова, а точніше, її лідерка Мая Санду стала зіркою зустрічей у Празі.

Достатньо згадати те, що саме вона разом з Макроном та чеським прем’єром Фіалою закривала саміт. Непублічно, у розмовах між собою, на неї посилалися інші лідери як на історію успіху. А Україну західні лідери просили підтримувати молдавських друзів у русі до ЄС.

Зараз маленька Молдова (яку найлегше реформувати і якій найлегше допомагати, порівняно з великою Україною) стає для ЄС точкою докладання зусиль.

Схоже, що ключові європейські лідери, включно з Макроном, прагнуть зробити з неї "історію успіху" у питанні євроінтеграції. Україні треба зважати на це і працювати над тим, щоби у разі, коли ЄС виявиться готовим перевести Молдову на наступну сходинку шляхом до членства – Україна також була до цього готова.

Ігор Жовква, дипрадника президента Зеленського, що був учасником української делегації, запевнив "ЄвроПравду", що Київ розуміє потребу синхронізації кроків.

Попри те, що текст розпочався описом ролі Молдови, треба застерегти від хибного враження, що Україна втрачає увагу Європи. Це не так.

Йдеться про динаміку: в той час як Кишинів стрімко здобуває увагу європейських гравців, Україна її продовжує утримувати на безпрецедентно високому рівні. Виступ Зеленського відкрив засідання саміту. Потреба допомагати Україні лунала від усіх та на усіх панельних дискусіях (саміт був побудований дуже незвично, президенти та національні делегації у якийсь момент поділилися на групи за тематичними напрямки – словом, було схоже на якусь конференцію, тільки без жодних трансляцій та з особливим учасниками).

А чеський прем’єр Петр Фіала, який вийшов до преси після закриття саміту разом з Макроном і Санду, додав, що Україна була тією державою (як виявилося, лише однією), що подала свої пропозиції до формату ЄПС. І одна з них, звісно ж, стосувалася того, щоби пріоритетом Спільноти було встановлення миру по всій її території.

Рух до миру став основною практичною темою і основним успіхом саміту у Празі.

Йдеться про мир на Південному Кавказі, де Росія також має зазнати поразки.

Макрон взяв на себе роль гаранта для Вірменії (та історично має дуже тісний зв’язок із Францією), а Ердоган традиційно є гарантом для братнього Азербайджану. От вони й зустрічалися то удвох, то утрьох, а можливо і вчотирьох.

Отже, на саміті у Празі Вірменія, Азербайджан та Євросоюз погодили розміщення цивільної місії ЄС на кордоні.

Але ще важливіше те, що там само, у Празі, за посередництва Франції (та ЄС)  і Туреччини Вірменія та Азербайджан погодилися визнавати кордони один одного станом на 1991 рік. І Туреччина, щодо позиції якої були запитання, підтвердила цю домовленість.

Це, по суті, відкриває шлях до завершення війни на південному Кавказі, причому без участі Росії у домовленостях. Алієв вже публічно допустив, що мирний договір із Вірменією може бути підписаний до кінця 2022 року.

На жаль, інша проблемна точка Європи на саміті у Празі стала лише гарячішою. Йдеться про турецько-грецький конфлікт.

Докладніше про це і загалом про саміт, у тому числі бліц-інтерв’ю із Ігорем Жовквою, – у матеріалі Сергія Сидоренка Мир не для всіх. Як саміт у Празі спробував примирити ворогів у Європі та поза нею.