Цього тижня стало відомо про заплановану реформу уряду, за якою Міністерство культури отримає також повноваження щодо європейської та, імовірно, євроатлантичної інтеграції. Нове відомство матиме назву Міністерство євроінтеграції, культури та інформаційної політики.

Якщо вона буде проведена, це стане, напевно, найгіршим від 2014 року управлінським рішенням у сфері координації інтеграції України до ЄС та НАТО.

Про те, чому обраний підхід є одним із найгірших можливих читайте в статті редактора ЄвроПравди Сергія Сидоренка Мін'єврокульт та інші збочення: чому поєднання євроінтеграції та Мінкульту є небезпечною ідеєю.

Обриси реформи ще не остаточно узгоджені, тому наразі йдеться про попередні плани, підтверджують усі співрозмовники "Європейської правди"; про це ж згадується у публікації "Дзеркала тижня", з якої стало відомо про імовірні обриси реформи.

Одна з ідей – продемонструвати виборцям скорочення державного апарату, хоча не всюди реального скорочення вдасться досягти на практиці. Хоча є й інші двигуни змін – зважаючи на очікуваний перерозподіл фінансування, а також на те, що скорочення міністерств дозволить легко позбутися кількох міністрів, що стали "небажаними".

Утім, ця стаття досліджує лише один сектор реформи: те, як Україна координуватиме свою європейську та євроатлантичну інтеграцію.

У період, коли Україна проголосила курс на швидкий вступ до ЄС та НАТО, це є справді важливим.

На базі Мінкульту справді планують створити нове міністерство, але його основним функціоналом стане не культура, а питання вступу України до ЄС. Це підтверджує навіть нова назва органу: Міністерство євроінтеграції, культури та інформаційної політики. Дані джерел про те, чи увійде до повноважень оновленого міністерства також євроатлантична інтеграція, різняться. Схоже, що цей напрямок буде дещо перерозподілений.

У разі затвердження цієї структури новим міністром стане Ольга Стефанішина, яка збереже також посаду віцепрем’єрки.

Проблемою є те, що офіційне затвердження нової структури здатне запустити процеси, що завдадуть шкоди нашому рухові до ЄС.

Адаптація норм спільного права ЄС (так званого EU acquis), особливо швидка, буде непростим, часто навіть конфліктним завданням, що потребуватиме долати бізнес-лобі, опір старої бюрократії у секторальних міністерствах тощо. Через це пройшли усі держави, що рухалися до вступу у Євросоюз, і з часом (та зі збільшенням обсягу права ЄС) шлях ставав дедалі довшим.

Досвід наших попередників, що вступили до ЄС за останні 20 років, свідчить, що без координаційної структури тут ніяк. Міністерство євроінтеграції – один із можливих варіантів такої координації.

Але до чого тут Міністерство культури? Через це серед незалежних експертів немає жодного голосу на користь створення "Мін'єврокульту".

Це – неприродне об’єднання. Його наслідком буде те, що частина часового ресурсу міністра / віцепрем’єра (або віцепрем’єрки, байдуже, хто обійме цю посаду) доведеться забрати від питань вступу до ЄС.

Ще більш безглуздим є об’єднання Мінкульту з питаннями вступу до НАТО. Ви всерйоз плануєте їхати на саміт у Вільнюсі наступного року з ідеєю про пришвидшений вступ і поясненням, що адаптацію стандартів ми проведемо згодом, "ось у нас є Мінкульт з чудовим міністром"? Тут коментарі зайві.

Та пояснити це рішення можна, якщо відкласти в бік логіку і повернутися до політичних реалій.

Не секрет, що реальна причина "злиття" – це бажання прибрати Ткаченка з посади міністра культури.

Владі треба відмовитися від нинішньої ідеї та припинити вирішувати політичне завдання ціною обтяження руху України до НАТО та ЄС.

Варто додати, що навіть на Банковій зараз не поспішають говорити про однозначний вибір на користь "Мін'єврокульту".

Та якщо ідея про об’єднання з Мінкультом є категорично хибною, бо означатиме розпорошення зусиль перших осіб відомства, яким доведеться хоча б іноді відволікатися на зовсім сторонні питання – сама по собі ідея створення міністерства має право на існування.

Докладніше – у матеріалі Сергія Сидоренка Мін'єврокульт та інші збочення: чому поєднання євроінтеграції та Мінкульту є небезпечною ідеєю.