"Велика перемога", "перші важливі кроки", "історичне досягнення", "завершився найстаріший конфлікт у Європі" – такі оцінки лунали з Берліна, Брюсселя та Парижа на честь погодження минулого тижня Угоди щодо нормалізації відносин між Косовом та Сербією.

Натомість і косівські, і сербські парламентські опозиціонери нібито об’єдналися та дружно почали критикувати і Вучича, і Курті, називаючи їх "зрадниками, які мають піти, і торговцями батьківщиною".

Про те, що ж відбулося та викликало таку бурхливу реакцію читайте в статті тимчасового повіреного у справах України в Боснії і Герцеговині (2018 рік) Володимира Цибульника Шанс, але не гарантія: чи здатна угода Сербії та Косова встановити мир на Балканах.

27 лютого на зустрічі у Брюсселі за участю Мирослава Лайчака (спецпредставник ЄС щодо переговорів Косова та Сербії) косовський прем’єр-міністр Альбін Курті та сербський президент Александар Вучич схвалили Угоду про нормалізацію відносин між країнами, проєкт якої був запропонований Німеччиною та Францією.

Ця угода дійсно має на меті нормалізацію відносин між Белградом та Приштиною.

Більш того, вона є величезним кроком до виходу з глухого кута протистояння та перетворює переговори між двома країнами у новий формат – обговорення угод з чітким баченням зобов’язань кожного її учасника.

Формально в угоді немає жодного слова стосовно взаємного визнання. Навіть якщо за всіма ознаками положення цієї угоди схожі на взаємне визнання незалежності Косова Сербією і навпаки, офіційно столиці можуть вважати інакше.

До певної міри документ нагадує принципи існування "двох Німеччин" до 1989 року – співіснуємо, але не визнаємо.

Крім того, було домовлено створити Дорожню мапу імплементації цієї рамкової угоди, а також продовжити переговори. Як з’ясувалося пізніше, саме ці дві домовленості стали найбільш конкретним підсумком зустрічі у Брюсселі.

На хвилі ейфорії в Брюсселі дехто навіть висловлював припущення, що вийде досягти "визначеного прогресу" до 24 березня, тобто узгодити і підписати Угоду. А до цього, 18 березня, в Охриді має відбутися продовження переговорів за участю Жозепа Борреля.

Однак за день-два заплановане "свято" почало перетворюватися на щось незрозуміле.

Спочатку сербський президент Александар Вучич заявив, що він нічого не буде підписувати: "Не прийму та не підпишу ніякого визнання Косова, формального або неформального, або його вступу в ООН".

Його косовський візаві Альбін Курті не міг промовчати та зазначив, що подібна заява є порушенням пункту 4 згаданої угоди. Цей пункт справді передбачає, що Сербія не заважатиме членству Косова в ООН, що стане формалізацією незалежності Косова з боку Белграда. 

Важливо додати, що Сербія цілком могла б діяти інакше – формально продовжувати виконання угоди, але неформально блокувати вступ косоварів в ООН. Росія та Китай в Радбезі цілком могли б і надалі застосувати вето щодо Косова без публічної ролі Сербії у цьому процесі.

Але внутрішні політичні процеси не дозволили сербському президенту мовчати. Вучич був змушений публічно продемонструвати тверду позицію щодо Косова. Інакше йому могла загрожувати політична смерть.

Своєю чергою питання Асоціації сербських громад (або ж "сербських муніципалітетів") на півночі Косова стало болючим для косовського лідера Альбіна Курті.

Принципи створення асоціації, які передбачають сербське представництво в органах влади Косова, фінансування з Белграда, створення "своїх" сербських органів влади, шкіл, поліції тощо – фактично означають створення сербської автономії в Республіці Косово, трохи схожої на сепаратистський ентитет Республіка Сербська в БіГ.

Зрозуміло, що цього побоюється Курті, який не бажає мати такого троянського коня в державі. І у відповідь пропонує створити в Сербії аналогічну асоціацію, до якої увійдуть громади з переважно албанським населенням.

До 18 березня залишилося менш ніж два тижні. У Брюсселі не хочуть втрачати перемогу, якої ще немає – адже наразі є лише домовленості домовлятися далі. А тому ЄС разом із США будуть тиснути на обидві країни з метою добитися підписання угоди.

Відповідь, яку прагне отримати ЄС, проста: завершити ходіння по колу та працювати над підготовкою імплементації угоди, оперативно підготувати Дорожню карту, зрозумілу та чітку. Для чого, попри все, провести заплановані переговори в Північній Македонії, де зняти усі нечіткі питання.

Лише у разі якщо офіційний Белград, попри "червоні лінії" (не визнавати офіційно Косово і не запроваджувати санкції проти РФ), зважиться піти на ці кроки, а Приштина припинить використовувати надто радикальну риторику і обидві столиці почнуть реалізацію Угоди – з'явиться унікальний шанс для регіону. І тоді найдовший конфлікт в Європі може бути завершений, а Західні Балкани перестануть називати "пороховою діжкою Європи".

Докладніше – у матеріалі Володимира Цибульника Шанс, але не гарантія: чи здатна угода Сербії та Косова встановити мир на Балканах.