В Україні вже зараз, поки війна триває, є величезний суспільний запит на притягнення воєнних злочинців до відповідальності.

Чи можуть і українські суди так само справедливо та неупереджено переслідувати воєнних злочинців, не чекаючи на Міжнародний кримінальний суд?

Юристи наголошують: це можливо. Але наразі українським судам важливо брати не кількістю, а якістю – зокрема, аргументувати застосування тих чи інших норм міжнародного гуманітарного права (МГП), пояснювати свої рішення таким чином, аби вони були зрозумілі пересічному спостерігачу. Наразі це виходить не завжди.

Докладніше про все це – у статті журналіста Медійної ініціативи за права людини, коаліція "Україна. П’ята ранку" Артура Пріхна Конкуренти Гааги: чому та як українські суди мають розслідувати воєнні злочини росіян.

У Кримінальному кодексі України поняття "воєнний злочин" не закріплене, як і поняття "злочини проти людяності".

"Однак це не означає, що за нашим кримінальним законом неможливо притягнути до відповідальності за вчинення воєнних злочинів і злочинів проти людяності", — каже Андрій Яковлєв, керуючий партнер АО "Амбрела" та експерт Медійної ініціативи за права людини.

Юрист зазначає, що стаття 438 ККУ, що має назву "Порушення законів та звичаїв війни", дозволяє слідчим та суду напряму використовувати норми міжнародного права та передбачає від 8 років до довічного ув’язнення.

Крім того, у сучасному світі будь-який збройний конфлікт дає старт застосуванню спеціальних норм – міжнародного гуманітарного права (МГП), яке обмежує засоби та методи ведення війни, захищає цивільних осіб і тих, хто перестав бути учасником бойових дій, як-от поранених та полонених.

Об'єктивна необхідність звертатися до МГП в українських судів виникла в 2014 році. Вже тоді з’явилися справи, які необхідно було оцінювати саме крізь призму міжнародного гуманітарного права, розповідає адвокатка, аналітикиня ГО "Українська правова консультативна група" Аліна Павлюк.

"Але у текстах тих рішень досить поверхово згадано МГП", — говорить Аліна Павлюк.

Цього року судді ухвалили два перші вироки "військовим комісарам" з Криму, обвинуваченим у примусовому призові до російської армії місцевих жителів. У січні засудили Костянтина Качарова, а у квітні — Олександра Кабашного. 

В обох вироках є посилання на норми Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни та інші міжнародні документи.

Однак повнота аргументації рішень відрізняється.

Як зазначає Аліна Павлюк, рішення щодо Кабашного "більш обґрунтоване саме з точки зору дотримання норм міжнародного гуманітарного права і логіки міжнародного кримінального права".

З нею погоджується й Андрій Яковлєв, який відзначає цілу низку нюансів, яким суддя приділяє увагу у вироку Олександру Кабашному. Зокрема, суд пояснив, чому йдеться саме про воєнний злочин, хоча такого поняття немає в кодексі.

Найголовніше: суд продемонстрував змагальність процесу, врахував аргументовані клопотання захисту, визнав недопустимою частину доказів.

Нині ми спостерігаємо за важливим історичним процесом — формуванням української судової практики у справах щодо воєнних злочинів.

А тепер до найголовнішого: для чого Україні слід приділяти увагу дотриманню норм Міжнародного гуманітарного права у вироках українських судів?  

По-перше, аби зменшити ризик оскарження. По-друге, Україна й сама зацікавлена мати справедливі суди. Тим більше коли йдеться про вироки, що проливають правду на злочини війни. По-третє, якісні українські рішення щодо пересічних російських військових можуть допомогти у засудженні військового керівництва РФ.

"Якщо говорити про ту кількість справ щодо воєнних злочинів, яку періодично називають в Офісі генпрокурора, то впоратися з нею наша система правосуддя не здатна. Для мене це очевидно", — каже експерт Регіонального центру прав людини Роман Мартиновський.

Один з виходів у цій ситуації – системне навчання суддів. В ідеалі – тих, які найімовірніше розглядатимуть справи щодо воєнних злочинів.

Ще один можливий вихід – створення гібридного механізму правосуддя, тобто залучення іноземних суддів до розгляду справ в Україні. 

Докладніше – у матеріалі Артура Пріхна Конкуренти Гааги: чому та як українські суди мають розслідувати воєнні злочини росіян.