26 травня Грузія святкує день незалежності. Втім, цього року ці святкування відрізнятимуться від попередніх.

Якщо раніше на будівлі парламенту вивішували прапори і Грузії, і Євросоюзу, то цього року було вирішено обмежитися лише національними.

Здавалося б, дрібниця, проте вона символізує радикальну зміну у відносинах між Грузією та ЄС, яка за останній рік стала особливо помітною.

Про те, як відбувався розворот зовнішнього курсу Грузії і чи здатне грузинське суспільство запобігти такому розвороту редактори ЄвроПравди розповіли у відео нашому Youtube-каналі. Детальніше про те, куди прямує Грузія і чи є неминучим потрапляння в "обійми" Кремля, читайте в статті Юрія Панченка Розворот Тбілісі: як Грузія втрачала прозахідний курс і чи став цей процес незворотним.

Перша в сучасній історії Грузії демократична передача влади – до речі, партією Єдиний національний рух експрезидента Міхеїла Саакашвілі – у 2012 році посилила європейські перспективи країни. Тим більше, що партія-переможець "Грузинська мрія" декларувала збереження прозахідного курсу.

Коли ж почалася корозія прозахідного курсу Грузії?

Швидше за все, варто говорити, що конфлікт із Заходом став наслідком політичної кризи всередині країни. Кризи, викликаної тим, що правляча партія поступово втрачала популярність, проте шукала всі можливості для збереження влади.

Заради перемоги на президентських виборах 2018 року вони навіть викупляли борги усіх незаможних грузинів.

У 2019 році найбільші з часів відходу Саакашвілі громадські протести, що отримали назву "Ніч Гаврилова", були розігнані з особливою жорстокістю. Втім, у партії влади швидко отямилися, показово наказали винних, а як компенсацію запропонували змінити виборчий кодекс, спростивши проходження опозиції до парламенту.

Зауважимо, що ці поступки стали можливими й тому, що на грузинську владу активно тиснули не лише вулиця, а й ЄС та США. 

Того ж року у Грузії з’являється реальний шанс на вступ до НАТО. Та замість отримання Плану дій щодо членства Грузія отримала глибоку політичну кризу, вийти з якої вона не може й досі.

Парламентські вибори 2020 року виявилися найскандальнішими за всі роки перебування при владі "Грузинської мрії". Про фальсифікацію їхніх результатів заявили всі без винятку опозиційні партії, відмовившись брати мандати.

Вирішенням цієї кризи зайнявся особисто голова Європейської ради Шарль Мішель. Він представив меморандум, який мав би примирити сторони, в обмін на запуск масштабних реформи. Втім, після звинувачень Заходу, що влада лише імітує такі реформи, "Грузинська мрія" заявила про вихід із меморандуму.

Це стало справжнім ляпасом Заходу – і саме через це в червні 2022 року статус кандидатів у члени ЄС отримали Україна та Молдова, але не Грузія.

Одночасно відносини Тбілісі із Заходом загострилися після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, коли Грузія відмовилася приєднуватися до нових санкцій.

Та остаточно відносини зіпсувалися лише в останні місяці.

У березні "Грузинська мрія" спробувала прийняти закон про іноземних агентів, списаний з аналогічного російського – проте ця спроба була заблокована масовими протестами, що відбулися по країні.

А вже у травні Грузія погодилася на відновлення авіарейсів з РФ. Більш того, вже стало відомо, що планується запуск транзитних рейсів через Тбілісі в Європу.

Але особливість Грузії полягає в тому, що прозахідний курс підтримують більш ніж 80% громадян…

Докладніше – у матеріалі Юрія Панченка Розворот Тбілісі: як Грузія втрачала прозахідний курс і чи став цей процес незворотним.