Геополітичні зрушення останніх років створили нові виклики та можливості для Франції у сфері зовнішньої політики.

Путінська Росія, яку Париж тривалий час бачив одним із фокусів зовнішньої політики, остаточно стала нерукоподаваною для більшості держав світу, включно із США; в Африці французький вплив стикається з дедалі більшими перепонами...

Про те, які зовнішньополітичні пріоритети визначив для себе та для Франції президент Еммануель Макрон, читайте в статті головної консультантки Національного інституту стратегічних досліджень Аліни Гриценко Франція шукає нове місце у світі: як Париж переглядає принципи своєї зовнішньої політики.

26 липня у Нігері відбувся військовий переворот, який остаточно зруйнував систему Françafrique, тобто історичного впливу Парижа в колишніх колоніях самої Франції та Бельгії у державах на південь від Сахари, який допомагав Франції зберігати великодержавний статус.

Втім, Африка для Франції ще не втрачена. У низці прибережних держав, як-от Кот-д'Івуар, Сенегал та Габон, досі керують дружні до Парижа еліти та зберігається французька військова присутність.

Чому Африка важлива для Франції? Достатньо згадати про природні багатства африканського континенту. Наприклад, про уранові копальні у втраченому через переворот Нігері (він донедавна був третім після Казахстану та Австралії постачальником урану до ЄС та Франції).

Та ключова зміна – це те, що Франція перестала бути головним торговельним партнером для більшості країн Західної Африки, як це було ще з 20 років тому.

Але французька стратегія в Африці, по суті, втратила чітку та довгострокову мету.

На тлі ослаблення позицій в Африці Париж нарощує присутність в іншій частині світу – в Індо-Тихоокеанському регіоні. Символічно, що в момент військового перевороту в Нігері президент Макрон перебував з історичним турне в Океанії. Впродовж трьох днів він відвідав Нову Каледонію, Вануату і Папуа-Нову Гвінею.

Інтерес Парижа до Нової Каледонії (заморська територія Франції) пояснюється не тільки геополітичним аспектом, але й економічним. Найважливіший сектор економіки цієї території – видобуток та виплавка нікелевої руди. У Новій Каледонії – приблизно 10% від світових запасів нікелю, який є важливим для виробництва акумуляторів електромобілів.

З Нової Каледонії Макрон вирушив до Вануату – незалежної держави Океанії із 300 тисячами мешканців (єдиної, де французька є офіційною), де США навесні 2023 року оголосили про відкриття посольства.

Увага світових лідерів до малих тихоокеанських острівних держав зараз зростає.

А у Папуа-Новій Гвінеї, зараз розгортається справжнє змагання за вплив між США, Австралією, Китаєм, Індією. Франція намагається не відставати, тому Макрон відвідав і цю країну в рамках турне.

Франція ніколи не орієнтувалася у своїй зовнішній політиці на США. Лише враховувала позицію Вашингтона, але її першочерговою задачею була і залишається реалізація національних інтересів. Така політика проявляється і в китайському векторі французької зовнішньої політики.

Навіть за нинішнього напруження між Пекіном і Вашингтоном Париж хотів би бачити у Китаї впливового, але стабільного партнера.

Більш того, економічні звʼязки між Францією та Китаєм міцнішають.

Також Макрон висловив небажання ЄС брати участь у потенційному конфлікті за Тайвань. 

Останніми роками інтенсифікується співпраця з Індією, яка шукає у Франції альтернативу Москві, зокрема у сфері військо-технічної співпраці та енергетики.

Франція, як і раніше, прагне зберігати діалог з Росією і не ховає остаточно можливість прямої комунікації з російським президентом

Хоча Єлисейський палац справді за часи великої війни змінив ставлення до Росії, а особливо – бачення ролі України в Європі, але все одно не втрачає бажання стати посередником і сполучною ланкою між Києвом і Москвою у разі, якщо розвиток подій вимагатиме наявності такого посередника.

Та на сьогодні видається, що прагнення зберігати діалог з РФ не підкріплюється стратегією.

Докладніше – у матеріалі Аліни Гриценко Франція шукає нове місце у світі: як Париж переглядає принципи своєї зовнішньої політики.