Досвід Хорватії, яка зуміла перемогти сепаратистів та відновила свою територіальну цілісність, часто згадують як приклад для України (принаймні, згадували до повномасштабного вторгнення РФ).

Проте насправді цей досвід не є однозначно позитивним – заради інтеграції колись окупованих територій хорватській владі довелося піти на болючі компроміси, які й досі впливають на країну.

Докладніше про це "ЄвроПравді" розповів директор Хорватського меморіально-документального центру Вітчизняної війни (так у Хорватії називають війну за незалежність у 1991-1995 роках) професор Анте Назор – у матеріалі Ціна перемоги Хорватії: амністія сепаратистів та злочини без покарання.

Головне завдання Центру – збирання документів, пов’язаних із Вітчизняною війною у Хорватії.

Друге завдання – ці документи мають бути опрацьовані з наукової точки зору.

При цьому аналіз цих документів досі дозволяє знаходити винних у злочинах, що відбувалися на окупованих територіях.

Деяких злочинців вдалося засудити, і вони відбувають покарання у Хорватії. Але це стосується тільки тих, хто залишився у країні, потрапивши під амністію.

Інша частина таких злочинців наразі перебуває у Сербії, яка відмовляється розмовляти про їхню екстрадицію.

Під час самої війни серби, а також хорвати, які сумували за Югославією, намагалися очорнити тодішнє хорватське керівництво.

Вони поширювали чутки, що Вуковар (місто на кордоні з Сербією, облога якого була одним із ключових моментів хорватської війни за незалежність. – Ред.) був фактично проданий сербам, що окуповані території були просто здані хорватською владою, і багато іншого подібного до цього.

Зокрема, під час битви за Вуковар поширювалося багато дезінформації про ймовірні злочини хорватських сил проти сербів, особливо жінок і дітей, з метою позиціонувати хорватську державну владу як злочинців та нацистів.

Згадана брехня мала слугувати "виправданням" для нападу та знищення Вуковара та Хорватії, а особливо для виправдання злочинів, скоєних сербськими силами під час нападу на Вуковар та після його окупації.

Тепер, коли ми маємо можливість вивчати документи того часу, ми бачимо, що і президент Франьо Туджман, й інші представники хорватської влади не були досконалими, але ніхто з них не був ані зрадником, ані злочинцем.

Вони діяли, виходячи із ситуації, що склалася, і робили все можливе для захисту держави.

Результати говорять самі за себе: те, що Хорватії вдалося встояти на початку війни, сприймалося як диво.

Лідери сепаратистів, такі як Милан Мартич, були засуджені Гаагою і відбувають покарання.

Проте це стосується лише самої верхівки сепаратистів, адже в Гаазі не розглядали навіть середню ланку злочинців.

Що стосується сепаратистів нижчого рівня, то тут Хорватія використала інструмент аболіції (прощення), звільнивши від кримінальної відповідальності всіх, хто не був замішаний у воєнних злочинах. Точніше, проти кого немає свідчень про такі злочини.

Це було дуже непросте рішення, адже персона, що отримала прощення, отримала усі права, включаючи й можливість обиратися до хорватського парламенту та працювати в органах влади.

Особливо це стосується звільнених територій, де таких представників влади дуже багато.

Усе це – та ціна, яку заплатила Хорватія за інтеграцію, і це досі є проблемою для суспільства.

А ще проблемою є те, що лідери хорватських сербів досі відмовляються визнати акт агресії проти Хорватії.

Важливий момент: Хорватія не має проблем із сербами. Проблеми є лише з "великосербами" – тими, хто заражений вірусом сербського імперіалізму.

На жаль, ця пропаганда виявилася ефективною, а головне, залишається ефективною навіть зараз.

Докладніше – у матеріалі Юрія Панченка Ціна перемоги Хорватії: амністія сепаратистів та злочини без покарання.