Польське Міністерство внутрішніх справ і адміністрації підготувало законопроєкт, згідно з яким після 24 серпня 2023 року громадяни України муситимуть регулювати своє перебування у країні на тих самих умовах, що й інші іноземці.

Досі українці, які в’їхали до Польщі після початку повномасштабної війни, могли автоматично залишатися і працювати в державі упродовж 18 місяців.   

В день масового ракетного удару по Україні 10 жовтня єврокомісарка внутрішніх справ Ілва Йоганссон заявила про продовження цього механізму до березня 2024 року (але, відповідне рішення не ухвалене).

Відтак позиція Варшави виглядає як крок на випередження. 

Про те, чому Польща вирішила піти на такий крок, чому українці обирають Польщу для проживання та роботи, а також про ринок праці для українців у Центрально-Східній Європі загалом, читайте в статті керівниці відділу легалізації Міграційної платформи EWL Марії Кузенко Боротьба за українців: чому Польща лідирує у залученні працівників з України.   

В останньому дослідженні Міграційної платформи EWL ми проаналізували те, як українці, які приїхали в Європу через війну, інтегруються в європейські суспільства.  

Наш висновок: інтеграція відбувається головним чином через ринок праці, на який якомога швидше прагнуть увійти і українські біженці, по-перше, через бажання працювати, по-друге, через заохочення урядів держав, що їх приймають.

Це — спільне явище для всіх країн, які експерти EWL відзначають під час вивчення професійної активізації українців (окрім Польщі й Німеччини, це також Чехія та Румунія). 

У Центрально-Східній Європі (передусім у Польщі, Чехії, країнах Балтії) українські біженці виходять на ринок праці швидше завдяки більшій адаптації місцевого бізнесу до потреб цієї групи та за посередництва численної української діаспори.

Зауважимо, що українки та українці, які поїхали до ЄС через війну, офіційно не є "біженцями", бо механізм тимчасового захисту, що його дає ЄС, є іншим юридичним статусом. Однак цей термін став загальновживаним у Європі й стосовно українців. 

Найбільше українських біженців у Польщі працевлаштувалися у сфері послуг, торгівлі та на фізичній праці.   

Подібні тенденції з огляду на галузі — і в Німеччині.

На відміну від Польщі, удвічі менше в Німеччині українських мігрантів серед фізичних працівників — це, найімовірніше, пов’язано з відновленням економіки Німеччини після пандемії COVID-19 та загалом із тим, що німецький ринок праці більш відкритий для висококваліфікованих іноземців.   

Центральноєвропейські держави значно більше залежні від української міграції, ніж Захід чи Південь континенту. Тому Польща і Чехія гостро стали перед браком рук у "чоловічих" галузях.

На початку листопада Головне статистичне управління Польщі опублікувало дослідження, в якому вказано, що будівельна сфера, комерційний сектор та сфера послуг відчули брак працівників з України.  

Європейський бізнес підкреслює швидку адаптивність та інтеграцію українських громадян у місцевий ринок праці. Це означає, що конкуренція за українського працівника в Європі зростатиме. 

Роботодавці боротимуться за українських жінок.

Як показують наші дослідження, середній вік українок, що переїхали до Польщі, Чехії, Румунії та Німеччини – 37-39 років. Більшість жінок декларують своє бажання працювати і знаходять роботу попри те, що є труднощі з опікою над дітьми.

Частина з них вже інтегрується у суспільство країни прихистку, діти ходять у місцеві школи і дитсадки і вже починають говорити іноземною мовою.

Нині українки готові працювати нижче своєї кваліфікації і заповнювати робочі місця на підприємствах, де потрібно виконувати просту фізичну роботу. Натомість після опанування польської мови на хорошому комунікаційному рівні вони можуть розраховувати на роботу за фахом.

Беручи до уваги здатність багатьох українських жінок адаптуватися і "пробиватися" у стресових умовах, у них є всі шанси зайняти місця на ринку праці нарівні з місцевими.  

Вже зараз польська економіки "у виграші" попри багатомільйонні соціальні виплати на українських біженців, оскільки мігранти долучилися до ринку праці, де існував і досі існує попит на робочі руки, та сплачують податки.

За даними професора Мацея Дущика з Центру досліджень міграції Варшавського університету, від початку війни біженці з України сплатили в Польщі 10 мільярдів злотих податків. Натомість на допомогу біженцям Польща витратила 3,5 мільярди злотих.   

Тож, польське Міністерство внутрішніх справ зі своїм проєктом, котрий скасовує полегшену процедуру легалізації українських біженців, найімовірніше, намагається досягти кількох цілей.

Передовсім — законодавчо ввести їх у сферу працевлаштування (досі головна підстава легалізації більшості громадян України).

По-друге, таким чином Польща ще більше "прив’язує" біженців до власного ринку праці, передбачаючи чи то відтік працівників на Захід, чи то повернення в Україну.

Докладніше – у матеріалі Марії Кузенко Боротьба за українців: чому Польща лідирує у залученні працівників з України.